Засвіт

[Олесь Мартиненко]

а я от не знайшов прислівника "засвіт", що означає "до сходу сонця, до світанку".

згадайте одну з наших найзнаменитіших пісень - "Засвіт встали козаченьки".

відсутність цього слова у словниках призвела до того, що Кубанський народний хор замість нього співає "Засвистали козаченьки..." але до чого вони там раптом засвистали по сюжету пісні лишається загадкою...

[Олесь Мартиненко]

даруйте, панове! так що із "засвітом" коїться?

[Дмитро]

Цікаві думки щодо початку цієї пісні викладено тут (див. розділ "Фольклор - різновид краєзнавчої дослідницької роботи").
А те, що Михайло Максимович записав саме варіант із "Засвистали козаченьки...", у своєму Словникові фіксує й Борис Грінченко:
[quote]Засвистати, щу, щеш и засвистіти, щу, стиш, гл. Засвистеть, засвистать. Засвистали козаченьки в поход з полуночі. Макс. (1849). 140. Вітер буйний знявсь, засвистів. Мог. 124.[/quote]
Так що Кубанський народний хор тут не винен.

[Олесь Мартиненко]

Цікаві думки щодо початку цієї пісні викладено тут (див. розділ "Фольклор - різновид краєзнавчої дослідницької роботи").
А те, що Михайло Максимович записав саме варіант із "Засвистали козаченьки...", у своєму Словникові фіксує й Борис Грінченко:

Так що Кубанський народний хор тут не винен.

розвідка цікава, але!

по-перше - тра читати, розуміти сюжет і накладати на обставини місця та дії (ми це вже проходили у дискусії по шпацеру). отже, читаємо:

Засвистали козаченьки
В похід з полуночі,–
Виплакала Марусенька
Свої ясні очі.

Не плач, не плач, Марусенько,
Не плач не журися
Та за свого миленького
Богу помолися.

Стоїть місяць над горою,
Та сонця немає...
Мати сина в доріженьку
Слізно проводжає:

"Іди, іди, мій синочку,
Та й не забавляйся,
За чотири неділеньки
Додому вертайся!"

"Ой, рад би я, матусенько,
Скоріше вернуться,
Та вже щось мій вороненький
В воротях спіткнувся.

Ой, Бог знає, коли вернусь,
В якую годину;
Прийми ж мою Марусенку
За свою дитину!"

"Ой, рада б я Марусеньку
За рідну прийняти,
Та чи буде ж вона мене,
Сину, шанувати?"

"Ой, не плачте, не журітесь,
В тугу не вдавайтесь:
Заграв кінь мій вороненький –
Назад сподівайтесь!"

з тексту пісні зрозуміло, що козаки вирушають у дорогу у глупу ніч:

= "в похід з полуночі"

= "Стоїть місяць над горою,
Та сонця немає...
Мати сина в доріженьку
Слізно проводжає:"

отже, встали вдосвіта, тобто "засвіт", аби тут-таки у похід і вирушити.

тепер згадаймо, як козаків викликали на збір. якщо збір загальний та нагальний - дзвоном, якщо ні - "пугу-пугу" або іншими умовними сигналами (читаймо Кулішову "Чорну раду" та Кобзаря, принаймні). то до чого ж тут свист?

по-друге ж, до чого ця дискусія взагалі до основного питання - чому у Словнику бракує слова "засвіт"? на це питання Ваше пояснення відповіді не дає.

[Savo]

по-друге ж, до чого ця дискусія взагалі до основного питання - чому у Словнику бракує слова "засвіт"? на це питання Ваше пояснення відповіді не дає.

Питань жодних не виникне: тільки дайте посилання на віри вартий словник, з якого можна запозичити це слово, і бажано – бодай 2-3 ілюстрації з художніх творів із цим словом.

Діалектизм за́світ "світанок" є рідковживаним (ще й на вельми обмеженій території), а отже, шансів опинитися в загальномовному словнику майже не має. У словнику відповідного говору - безумовно.

[Олесь Мартиненко]

Питань жодних не виникне: тільки дайте посилання на віри вартий словник, з якого можна запозичити це слово, і бажано – бодай 2-3 ілюстрації з художніх творів із цим словом.

Діалектизм за́світ "світанок" є рідковживаним (ще й на вельми обмеженій території), а отже, шансів опинитися в загальномовному словнику майже не має. У словнику відповідного говору - безумовно.

якщо, власне, самого твору Марусі Чурай замало, тоді глянемо:

Ліну Костенко "Маруся Чурай":

Годуйте коней! Шлях їм далеченький.
Пильнуйте славу полкових знамен.
Полтаво! Засвіт встануть козаченьки.
Ти припадеш їм знову до стремен.
Так само засвіт встануть з полуночі.
А ти за них, Полтаво, помолись.
Лиш не заплаче свої карі очі
та Марусенька, як було колись…

Олеся Гончара, "Собор":

Прийдуть на подвір'я військкомату із тим металургом-новобранцем, та ще й тут забринять шибки
від їхнього "Засвіт встали козаченьки", вийдеш на ганок - душа прагне безсмертя.
Надійних воїнів дають ці робітничі Зачіплянки, Чорноземи, Барикадні. І ніде потім
не забути молодому воїнові цих проводів, дівочих стрічок і похідної, прощальної
пісні цієї. Оце вам звичаї, самі ростуть із вдачі народу, із традицій його, із
душі, а то вигадують, висмоктують із палиця різні бездушні
псевдообряди...

Віктора Грабовського "Споглядання дерева":

БАЛАДА ПРО ВІДСУТНІСТЬ БАЖАНЬ

Олександрові Шарварку

Горобиної ночі з гостинця до крайньої хати
якось раз Молодик завернув пелехатий…
Чи знічев'я, чи мав щось на мислі путяще,
та тільки з хати йому: "Чого тобі тра', ледащо?"
Мені не треба нічого на твому обійсті, красуне,
просто край шляху нічного знайшов Щербаня парсуну.
Як хочеш, тобі на пам'ять завішу її на причілку…
Бо все на світі віддам я за стежечку в Лукашівку.
Мені ж ніде й не тенькнуло у твому саду, молодице.
Послухати соловейка я засвіт сюди нагодився.
Ні яблука, ані грушки не знайдеш в моїх кишенях,
тепла від чужої подушки – таки ж ні в чубі, ні в жменях.
Хіба що одну пелюстку залишу собі з парсуни…
Хотів із тобою по-людськи, а ти мов скала, красуне.
Крізь терни, з Дернівського лісу хортом я твій сад навідав.
А далі, якщо не трісну – струмком побіжу, без обіду…
"А бодай ти луснув насправді, замість сяти сусідам
на радість!
А бодай тобі, пелехатий, лиш реберцем стриміти на хаті!"
Та я б усі свої ребра віддав за зорю-зоряницю!
А більше нічого й не треба, - хіба що напиться з криниці.
Криниця у тебе – нівроку! Мабуть, як і погляд, глибока?!

Олексу Палійчука "Рідна Україна":

КИЛИМОК

Простелився килимок

під самісінький горбок.

Розіслався перед нами

і аж грає кольорами.

Я підбіг до килимка:

чистота, поглянь, яка!...

То сьогодні засвіт-рано

дощик прав його старанно.

Кличу друзів до квіток:

"Пахне медом килимок!...

І послухайте уважно:

він сюрчить, гуде протяжно!..."

Отака в нас дивина.

Ось що виткала весна!

Галину Тарасюк:

За що ця розкіш нам? Ця благодать?!
Цей шал бузковий, цей ліловий безум,
Як засвіт у розквітлих хащах безу,
Мов божевільні, солов'ї кричать.

Ми ж — мовчимо. Погідні небеса
На нас пролили фіалкові зливи,
І м'яко, ніби перестиглі сливи,
На підвіконня падає роса.

Ще одну народну пісню про "засвіт":

Створені колись у селі, ці пісні органічно вписуються і в наше довкілля, бо ж прихід весни, її квітуче буяння відчувається скрізь, не залишаючи нікого байдужим.
Найчастіше ми влаштовували веснянки на травневі свята і День Перемоги, а з 1990 року, за народним звичаєм, святкуємо, насамперед, біля церкви на Великдень. Останніми роками – біля церкви Івана Богослова (колишня трапезна Михайлівського золотоверхого собору), а на другий день – у понеділок – у Музеї народної архітектури та побуту, біля діючих церков Святого Михайла або Святої Параскеви. (Нинішнього року це буде 27 і 28 квітня). У храмі після служби, десь близько 14 – 15-ї години співаємо “Христос воскрес”, “Засвіт раненько”, “Хваліте Господа з небес” та інші духовні твори.

скажіть відверто, пане Sovo, чи Ви насправді сумнімаєтеся у наявності цього слова в українській мові та в його значенні? якщо ні, то з чого б це Ви робили висновок, що це - діалектизм?

[Олесь Мартиненко]

а от стосовно рідковживаності:

це - з сучасної пісенної творчості "Мертвого півня":
[quote]Країна дітей
теґи: Підземне зоо

«Усяке місто й містечко в землі козаків багаті мешканцями, надто ж маленькими дітьми. У кожному місті безліч дітей, і всі вміють читати, навіть сироти. Вдів і сиріт в цій країні дуже багато, чоловіків їхніх повбивано у безперервних війнах. Але в них є гарний звичай: вони одружують своїх дітей зовсім юними, і з цієї причини вони численніші від зір небесних та піску морського».

«Подорожні нотатки Павла Алеппського»
XVII ст.

З-над білих сорочок — подоба крил.
Ще зовсім юна кров. Найменші люди
зійшли у сон землі і тлін могил,
повітря сколихнувши, як прелюди.
Вони — мов мак, їх море звідусюди
іде в цей дім, в цей витоптаний діл.
З яких смертей, з якої тьми й полуди,
з яких кохань, з яких забитих тіл? —

З німих побоїщ і з гучних побід!
Сама любов зіп'ялась невтолима
в очах ночей!

І засвіт — у похід,

і ранні вдови з іншими очима
завмерлі, аж мовчать, аж наче схима
лягла на них. І янгольський політ
в сирітськім небі з квітами сухими.
І сто ворон, що кряче їм услід.

(до кого ви для чого ви де сто калік прочовгали.
де палі наче милі у тріщинах до дна
убогими дорогами натішитесь недовго ви
ангелики волошки блудна сарана
колючки пустирні
байстрючки псалтирні
потерчата хирні
ягнята ясирні
та лучче б ви в деревах ненародженні спали
та лучче б ви листками на чорну глину впали)

Але повік не вищезне трава
на згарищах!

Вони квітують рясно,

хоч біль, і страх, і язва морова,
і сіль-камінь кривавить юні ясна,
і сивий попіл обмітає небо,
і рікам переламано хребти,
і згіркле світло плеще променеве —
їм тут цвісти.

І в землю цю лягти.

(корабель дітей вирушає річкою
у сорочках найбіліших всі ніби херувими
ця земля збатогована вміє бути вічною
навіть палі проростають саджанцями живими)… [/quote]

це - з сучасної поезії Олександр Наталенко, "Альтреальність":
[quote]Теплою видалась осінь, принаймні, початок —
Знає, старенька, чим задобрити синів:
Ранок — холодний, вечір — як літній, без згадок
Музики фатуму (наче, цього й не хотів).
Та прийде зима, заморозить усякого прагнення,
Сіллю на лід засипатиме зорі ночей,
Наново вкотре за бувше захочеться стягнення —
І не зімкнути заморених засвіт очей.
З часом воздасться сповна і…
по праву
Кожному з нас, а в тому числі
і мені,
Люди за бога не раз справедливої
справлять,
Вердикт остаточний — лиш на фінальній
стіні.
Тільки от доки стіни ще про око
немає,
Осінь жовтава проплаче тужливі
пісні —
Де б віднайти ту єдину, яку ще…
не знаю,
Яка не приснилась, а тільки присниться
у сні?[/quote]

це - з науково-просвітницької статті:

[quote]Добре вставати засвіт сонця, адже така звичка сприяє набуттю здоров’я, багатства та мудрості.
– Арістотель[/quote]

це - з реферату про Мазепу:

[quote]Неспроможний подолати козаків, Меншиков вирішив відступити від Батурина й навіть перейшов річку. Він мусив поспішати, бо вже наближалися шведи із Мазепою. Але тут на поміч Меншикову прийшов прилуцький полковник Ніс, який перебував у Батурині. Він відправив навздогін Меншикову свого прибічника Соломаху сказати йому, що в Батурин можна увійти засвіт, коли козаки будуть спати, потаємним ходом. Про нього знав дуже малий гурт довірених козаків. [/quote]

це - з публіцистичної статті:

[quote]Нині в Україні сільських жінок близько 8 мільйонів. Вони встають засвіт, обробляють землю, порають худобу, працюють в школах, виховують дітей і… чекають своїх чоловіків-заробітчан, які розвіялися по світу.[/quote]

невже справді рідковживане? рідковживаніше за слова "гута", "рамено", "лихвар", "війт" для яких знайшлися місця у Словнику, а для "засвіт" - ні?

[Savo]

скажіть відверто, пане Sovo, чи Ви насправді сумнімаєтеся у наявності цього слова в українській мові та в його значенні? якщо ні, то з чого б це Ви робили висновок, що це - діалектизм?

Що це діалектизм, зробив висновок не я, пане Олесю, а укладачі академічного "Етимологічного словника української мови": [attachmentid=149]
Сумнівів щодо наявності слова в мові я не висловлював, це вже Ви додумали. А стосовно нерідковживаності, даруйте, Ваші аргументи непереконливі. Цитування віршованого рядка з народної пісні, що підхопило п'ятірко сучасних авторів, аж ніяк не переконує в поширеності цього діалектизму. Ба більше - чогось думається, що ілюстративний матеріал, Вами наведений, майже й вичерпує уживання такої форми.
А що таке поширеність слова в мові, можете глянути, приміром, осьо тут.

Тепер гляньмо на засвіт. Аж ТРИ випадки... Словник Грінченка цього слова не фіксує, відомі словники 20-30-х років – теж.
Стосовно ж наведених Вами лексем справді обмеженого вживання, можете бодай на око оцінити частотність їх використання в творах відомих українських письменників й порівняти із "засвіт-ом":
Війт, лихвар (лихваря, лихварi, лихварям...), рамено (рамена, рамен...).