Допомога - Пошук - Користувачі - Календар
Повна версія: МОВНІ ЦІКАВИНКИ
Форум СЛОВНИКa.ua > Основний форум СЛОВНИК.НЕТ > Цікаве та корисне в інтернеті
sevtavr
Кожен народ ті звуки, що їх видають тварини, чує по-різному. Наприклад, крик качки українці чують як «кря-кря», англійці — як «квак-квак», французи — як «кан-кан», данійці — як «рап-рап». А собаче дзявкотіння англійці сприймають як «бау-вау», французи — як «ау-ау», німці — як «вау-вау», шведи — «вув-вув», японці — «ван-ван», а українці — як «гав-гав».

***

Один випускник історичного факультету Київського університету ім. Т, Шевченка, родом із Полтавщини, захопився вивченням японської та китайської мов. Самотужки вивчивши їх, він став професійним перекладачем із цих мов. Але змінився не тільки фах цього чолов'яги, змінилася і його зовнішність — саме під потужним впливом цих мов. І коли через сім років він відвідав традиційну зустріч із однокурсниками, ті навіть не впізнали його — заміть людини з типово слов'янськими рисами перед ними був білявий і блакитноокий азіат.


і багатсько іншого

Валерій ФЕДОРЕНКО
МОВНІ ЦІКАВИНКИ
http://abetka.ukrlife.org/movni_cikk.htm
Smoke
десь так воно і є wink.gif
Сенк
Чи то значить, що хто розмовляє російською, то не є Українцем? Я думаю, що так. Хоча ще колись В. Чорновіл, наводячи у приклад Ірландців, казав: то нічого що вони використовують мову колишнього поневолювача, але які вони патріоти. Проблема глибша, ніж вона виглядає на перший погляд.
Валентин
Цитата(Сенк @ 2.3.2007, 11:14) *

Чи то значить, що хто розмовляє російською, то не є Українцем? Я думаю, що так. Хоча ще колись В. Чорновіл, наводячи у приклад Ірландців, казав: то нічого що вони використовують мову колишнього поневолювача, але які вони патріоти. Проблема глибша, ніж вона виглядає на перший погляд.


Тут, гадаю, треба визначитися з патріотизмом. Як на мене - то це любов до Вітчизни: території, природи, предківських могил і власних набутків на тій території. Наприклад, поляки (а особливо польські магнати) дуже любили Україну, свідомо клали голову за неї у боях з татарами, турками, москалями... Мої земляки - князі Яблоновські, маючи великі посади і власність у Варшаві й Петербурзі, приїздили помирати у свої маєтки - в Кривин, Аннополь... там жили їхні сімї, там народжувалися їхні діти... У Євангелії сказано: "Де скарби ваші - там серце ваше".
Але яка користь українцям від того шляхетського патріотизму? Хіба що залишилися їм "у спадщину" давні парки, палаци та костели. Але за ту "спадщину" українцям довелося довго "судитися". Тепер і на костели і на парки з палацами претендують "уродзоні" нащадки. Те ж саме можна сказати про патріотів інших національностей.
Українець в Україні мусить бути націоналістом, - повязувати себе не лише з територією, але, найперше, з нацією - і з "мертвими, і живими, і ненарожденними". Він має брати на себе не тільки добру славу, але й ганьбу своєї нації. Але та ганьба від сусідів ніколи не може бути обєктивною ("брешеш, людоморе"), бо любов прощає все: мати виправдовує свого сина (шукає виправдання), якого називають злочинцем, бо вона його любить, бо то її кров. Людина найбільше любить себе і все собі прощає. Коли ж вона не знаходить собі виправдання, то лізе у петлю. Комплекс вини перед сусідами заганяє націю у петлю. Саме тому сусіди намагаються прищепити нам той комплекс. Коли ми хочемо вижити, то мусимо знайти собі виправдання у найтяжчих злочинах, які нам інкримінуються. Наприклад, коли я чую звинувачення у тому, що українці співпрацювали з німцями, то питаю себе: а хто у той час міг бути союзником українців? Це Литва (яка ворогувала з Польщею за Вільнюс) та Німеччина. Всі інші сусіди ставилися до України вороже, або ж з підозрою. Це те саме, що звинуватити Богдана за союзі з татарами чи Дорошенка за союз з Туреччиною... А у націоналізм без любові до рідної мови я не вірю. Якщо людина не знає з якихось поважних причин рідної мови, то вона, принаймні, прагне її знати, шукає і використовує для цього усі можливості. Дуже корисно знати мови сусідів чи й далеких народів, але не забувати заповіт Кобзаря про своє і чуже, використовувати чуже на користь своєму.
Га?! Скільки написав... А хто читатиме?..
Zozulka
Цитата(Валентин @ 29.10.2007, 10:29) *

Тут, гадаю, треба визначитися з патріотизмом. Як на мене - то це любов до Вітчизни: території, природи, предківських могил і власних набутків на тій території. Наприклад, поляки (а особливо польські магнати) дуже любили Україну, свідомо клали голову за неї у боях з татарами, турками, москалями... Мої земляки - князі Яблоновські, маючи великі посади і власність у Варшаві й Петербурзі, приїздили помирати у свої маєтки - в Кривин, Аннополь... там жили їхні сімї, там народжувалися їхні діти... У Євангелії сказано: "Де скарби ваші - там серце ваше".
Але яка користь українцям від того шляхетського патріотизму? Хіба що залишилися їм "у спадщину" давні парки, палаци та костели. Але за ту "спадщину" українцям довелося довго "судитися". Тепер і на костели і на парки з палацами претендують "уродзоні" нащадки. Те ж саме можна сказати про патріотів інших національностей.
Українець в Україні мусить бути націоналістом, - повязувати себе не лише з територією, але, найперше, з нацією - і з "мертвими, і живими, і ненарожденними". Він має брати на себе не тільки добру славу, але й ганьбу своєї нації. Але та ганьба від сусідів ніколи не може бути обєктивною ("брешеш, людоморе"), бо любов прощає все: мати виправдовує свого сина (шукає виправдання), якого називають злочинцем, бо вона його любить, бо то її кров. Людина найбільше любить себе і все собі прощає. Коли ж вона не знаходить собі виправдання, то лізе у петлю. Комплекс вини перед сусідами заганяє націю у петлю. Саме тому сусіди намагаються прищепити нам той комплекс. Коли ми хочемо вижити, то мусимо знайти собі виправдання у найтяжчих злочинах, які нам інкримінуються. Наприклад, коли я чую звинувачення у тому, що українці співпрацювали з німцями, то питаю себе: а хто у той час міг бути союзником українців? Це Литва (яка ворогувала з Польщею за Вільнюс) та Німеччина. Всі інші сусіди ставилися до України вороже, або ж з підозрою. Це те саме, що звинуватити Богдана за союзі з татарами чи Дорошенка за союз з Туреччиною... А у націоналізм без любові до рідної мови я не вірю. Якщо людина не знає з якихось поважних причин рідної мови, то вона, принаймні, прагне її знати, шукає і використовує для цього усі можливості. Дуже корисно знати мови сусідів чи й далеких народів, але не забувати заповіт Кобзаря про своє і чуже, використовувати чуже на користь своєму.
Га?! Скільки написав... А хто читатиме?..


Я теж не вірю у патріотизм без любові без рідної мови. Жоден француз, жоден грузин не скаже вам, що він не знає рідної мови, бо це страшенна ганьба, тут двох думок бути не може. Не може людина піклуватися про країну, якщо вона заперечує її мову (це загалом політиків стосується). А "поважні причини" незнання рідної мови це швидше за все лінощі і просте небажання. Усі інші намагаються надолужити втрачене, не забути, зберегти... Тільки у нас слово "націоналіст" деякі намагаються витлумачити як негативне. У решти народів це дуже гарна риса. Повсякчасне бідкання прихильників русифікації України не повинні спийматися як заклик розглядати "проблему" другої державної мови. Це й не проблема зовсім, бо державна мова одна - українська. А у побуті хоч китайською розмовляйте, хто кому заважає!? Українська мова не витісняє ні російську, ні будь-яку іншу, вона просто повинна мати гідний статус у країні, де вона є державною. Прикро, що державні мужі, а надто голова нашої держави, не розуміють: як не буде мови - не буде держави, і снування між двох таборів тих й інших лише погіршують наше становище.
Листопад
Цитата(Zozulka @ 29.10.2007, 16:21) *

Прикро, що державні мужі, а надто голова нашої держави, не розуміють: як не буде мови - не буде держави, і снування між двох таборів тих й інших лише погіршують наше становище.

А мені здавалося, що якраз у цьому питанні глава (а не голова) нашої держави займає достатньо радикальну позицію...
Zozulka
Цитата(Листопад @ 29.10.2007, 15:56) *

А мені здавалося, що якраз у цьому питанні глава (а не голова) нашої держави займає достатньо радикальну позицію...


А по-моєму навпаки. "Проблема" щодо цього питання - це його вислів. Він взагалі не має ані найменшої твердої позиції. То говорить, а то забирає свої слова назад. Ну хіба Президент, який себе поважає, так робить?
Листопад
Цитата(Zozulka @ 29.10.2007, 17:52) *

А по-моєму навпаки. "Проблема" щодо цього питання - це його вислів. Він взагалі не має ані найменшої твердої позиції. То говорить, а то забирає свої слова назад. Ну хіба Президент, який себе поважає, так робить?

Тобто Ви вважаєте, що такої проблеми в Україні взагалі не існує? І те, що це питання статусу російської мови "мусується" на урядовому рівні не перший рік - це просто балачки? І Президент повинен на це зовсім не зважати? А щодо його позиції САМЕ в цьому питанні, то тут якраз він завжди стояв тільки на одному: в Україні має бути лише одна державна мова - українська.
посилання
посилання
Принаймні я нічого іншого не чула. Можливо, я щось пропустила? blink.gif
Zozulka
Цитата(Листопад @ 29.10.2007, 18:38) *

Тобто Ви вважаєте, що такої проблеми в Україні взагалі не існує? І те, що це питання статусу російської мови "мусується" на урядовому рівні не перший рік - це просто балачки? І Президент повинен на це зовсім не зважати? А щодо його позиції САМЕ в цьому питанні, то тут якраз він завжди стояв тільки на одному: в Україні має бути лише одна державна мова - українська.
посилання
посилання
Принаймні я нічого іншого не чула. Можливо, я щось пропустила? blink.gif


Цю "проблему" роздмухали політики. А якби президент і справді мав чітку позицію, то нам і боятися не було б чого, що наша мова може кудись подітися. А оскільки він говорить мов вилами по воді пише, то я і боюсь постійно за свою мову. Якби він і справді стояв на одному, то і питання б це так не обсмоктували і не закидали б про референдум з цього приводу. Не раз було, що начебто маючи тверду позицію він зненацька змінює рішення... Якраз ця проблема і існує, але якщо він вважає, що державною має бути українська, то які ще можуть бути варіанти? Навіщо давати привід думати проросійським політикам, що вони мають шанси похитнути його позицію?
Валентин
Цитата(Zozulka @ 30.10.2007, 14:32) *

Цю "проблему" роздмухали політики. А якби президент і справді мав чітку позицію, то нам і боятися не було б чого, що наша мова може кудись подітися. А оскільки він говорить мов вилами по воді пише, то я і боюсь постійно за свою мову. Якби він і справді стояв на одному, то і питання б це так не обсмоктували і не закидали б про референдум з цього приводу. Не раз було, що начебто маючи тверду позицію він зненацька змінює рішення... Якраз ця проблема і існує, але якщо він вважає, що державною має бути українська, то які ще можуть бути варіанти? Навіщо давати привід думати проросійським політикам, що вони мають шанси похитнути його позицію?


Нащо на Ющенка усе перекладати? Він розмовляє (хоча й не дуже грамотно) українською мовою, вона його рідна мова, мова повсякденного спілкування у родині (а з п.Катериною він іншою й розмовляти не може, бо англійської, здається так і не вивчив, хоча й, пригадується щось таке, обіцяв за рік опанувати), на роботі. Він і на Донеччині українською мізки вправляв, а не так, як Кравчук з Кучмою, - на правому березі - українською, на лівому - російською, з дітьми, онуками та корешами - теж на общєпонятном. Ющенко ніде не висловлювався за "второй язик". Інша річ - його кум Порошенко, а ще Зінченко. Той навіть свій законопроект зареєстрував на цю тему.
Треба й з себе кожному спитати, як ми поводимося у повсякденні. Вважаю, що кожне чуже слово вимовлене українцем в Україні - це цвях, вбитий у домовину і своєї мови, і своєї нації, і своєї держави.

Цитата(Zozulka @ 30.10.2007, 14:32) *

Цю "проблему" роздмухали політики. А якби президент і справді мав чітку позицію, то нам і боятися не було б чого, що наша мова може кудись подітися. А оскільки він говорить мов вилами по воді пише, то я і боюсь постійно за свою мову. Якби він і справді стояв на одному, то і питання б це так не обсмоктували і не закидали б про референдум з цього приводу. Не раз було, що начебто маючи тверду позицію він зненацька змінює рішення... Якраз ця проблема і існує, але якщо він вважає, що державною має бути українська, то які ще можуть бути варіанти? Навіщо давати привід думати проросійським політикам, що вони мають шанси похитнути його позицію?


Нащо на Ющенка усе перекладати? Він розмовляє (хоча й не дуже грамотно) українською мовою, вона його рідна мова, мова повсякденного спілкування у родині (а з п.Катериною він іншою й розмовляти не може, бо англійської, здається так і не вивчив, хоча й, пригадується щось таке, обіцяв за рік опанувати), на роботі. Він і на Донеччині українською мізки вправляв, а не так, як Кравчук з Кучмою, - на правому березі - українською, на лівому - російською, з дітьми, онуками та корешами - теж на общєпонятном. Ющенко ніде не висловлювався за "второй язик". Інша річ - його кум Порошенко, а ще Зінченко. Той навіть свій законопроект зареєстрував на цю тему.
Треба й з себе кожному спитати, як ми поводимося у повсякденні. Вважаю, що кожне чуже слово вимовлене українцем в Україні - це цвях, вбитий у домовину і своєї мови, і своєї нації, і своєї держави.
magur
Щодо ставлення українців до мови прочитав цікаві думки Лесі Ставицької, що українцям притаманна більша увага до матеріяльних аспектів культури, ніж до духовних, до котрих вона відносить мову:
Цитата
/.../ треба взяти до уваги, що в українськiй культурi мова сприймається не прагматично, як засiб комунiкацiї, а як нацiональний скарб, надзвичайно цiнний складник нацiонального надбання. Природно, що за такого сприйняття культивування лiтературних стандартiв набуває особливої ваги. Вивчення української мови такою, якою вона мусить бути, а не такою, якою вона є, визначило живущiсть неонародницького мiту про жарґон як матерiю грубу, словесне хулiганство, чужий словесний бруд. /.../

/.../ Українська культура належить до культур, у яких переважає ставлення до мови як до національного скарбу – частини загальної національної спадщини, а тому культивування літературних стандартів набуває в ній великої суспільної ваги. Не дивно, що українська лінгвістика і сам суб’єкт-мовець, котрий рефлектує з приводу мови, перебувають у лоні прескриптивного підходу. Цей підхід цілком уписується в контекст нехтування антропоцентричної парадигми в українських лінгвістичних студіях, ігнорування мовної особистости, людини – носія мови, а отже, і дегуманізації самого поняття мови. Людина витісняється з мови чи точніше – мова відривається від людини і містифікується. Звідси й потяг до вивчення нормативних правил цивілізованого використання мови, орієнтація на кодифіковані літературні мовні системи та культуру літературного мовлення, відкидання реальних фактів, що не відповідають нормам та не вписуються в канони. Відтак лінгвіст перестає звертати увагу на такі дрібниці, як суб’єкт мовленнєвої діяльности, локальні й темпоральні обставини мовленнєвої комунікації або виникнення тексту, мова чи діялект, що ними здійснюється комунікація. За такої ситуації мовця опановує страх мови, страх припуститися помилки. Інший бік містифікації мови – відчуження мовознавця від реального мовного самовияву людини, від живих соціокомунікативних процесів. /.../

/.../ На базарах Волгограда … представники українських сіл уривають спілкування на рідному діалекті, коли до них звертається покупець, і не реагують на українську мову. Тут крім власне мовного набирає чинності ще й момент національної непрестижності: українці та білоруси легко асимілюються в російському оточенні, вони мають лабільну етнічну свідомість (на відміну, наприклад, від кавказців, що становлять стійкий національний тип у російськомовному середовищі). ... У тій же Данилівці [Волгоградської області] більшість із тих, хто володіє українським говором, в офіційних документах залічують себе до росіян… Тільки 3% населення залічують себе до українців, тоді як носіїв типово українських прізвищ (на -енко) значно більше [В.Супрун, И.Свободова. «Неизбывность народной речи». Res Linqnistica. Сборник статей. — Москва: Academia, 1999]. /.../

/.../ Слід зауважити, що саме фактор лабільності етнічної свідомості українців і білорусів, а не людської психіки як такої, виходить на перший план. Бо як інакше пояснити швидкість переходу на іншу мову у себе, на своїй землі? Очевидно, причини слід шукати в глибинних ментальних структурах українського етносу.
Навіть побіжний погляд на серйозні праці з цього питання переконує в наявності феномена лабільності українського духовно-ментального та мовного простору. Іван Мірчук у праці «Історія української культури» висуває тезу про духовну рухливість українця, який легко забуває своє і легко пристосовується до чужих обставин, слугуючи на чужій ниві — чи то російській, чи то польській. І як результат — слабкий традиціоналізм культурного самоусвідомлення. Цей висновок найперше стосується вербальних аспектів української культури, невербальні елементи якраз старанно оберігаються й культивуються. Соціологічні спостереження показали, що самоідентифікація в українців більше виражена щодо явищ традиційно-побутової культури, спільності території, віросповідання, національної символіки; в росіян — щодо мови, літератури й мистецтва та в рисах характеру. Стійкість самоідентифікації росіян у мовно-ментальній площині зумовлює яскраво виражений етнічний характер їхньої повсякденної мовної поведінки й гальмує інтеграцію в український мовно-культурний простір. «Зовнішній» чинник — упривілейованість у тутешньому мовному середовищі російської мови, — певно, не відіграє вирішальної ролі у ствердженні цієї мовної стійкості: в Америці чи Ізраїлі росіяни так само не поспішають оволодівати державною мовою, залишаючись представниками пасивних білінгвістичних контактів. Декому з науковців це дає підстави припускати наявність особливої етнічно-психологічної риси росіян — несприйняття інших мов. Годі й говорити про подібну етномовну стійкість українців у середовищі чужого етносу на чужій землі. Українець на теренах Росії успішно переходить на чужу мову, не переймається ідеєю відкриття там національних шкіл чи курсів вивчення української мови, зате оздобить свою дачу у Підмосков’ї вишитими рушниками й портретом Шевченка. Щодо етномовної стійкості українці поступаються перед росіянами, але переважають білорусів, мовна асиміляція яких зайшла далі. /.../
Це текстова версія — лише основний контент. Для перегляду повної версії цієї сторінки, будь ласка, натисніть сюди.
Русская версия Invision Power Board © 2001-2018 Invision Power Services, Inc.