Допомога - Пошук - Користувачі - Календар
Повна версія: Роковини Нечуя!
Форум СЛОВНИКa.ua > Основний форум СЛОВНИК.НЕТ > Різне
Лаврін
Сьогодні, 25 листопада, рівно 170 років тому, як явився на світ видатний прозаїк, майстер українського художнього слова Іван Нечуй-Левицький. Маємо бути щасливі з того, що по собі він залишив - саме для нас, невдячних нащадків - неоціоненний творчий доробок своєї напродиво плідної праці.
Прошу вкотре зацінити кавал з його відомого твору - правдивий шедевр, котрих так мало.
Цитата
[...]
Був пишний тихий літній вечір. Сонце стояло на заході. Старий Джеря сидів у своїй пасіці коло курева з своїми малими онуками. Невеличка пасіка стояла в балці на коcoгopi в садочку, а насупроти неї, по другий бік балки, стояла крута гора, як стіна, вся зверху вкрита густим лісом, а внизу густою ліщиною.
[...]
Любка принесла дідові харч в клунку і стояла під гіллям груші, схиливши голову і підперши щоку долонею. Дід дав онукам по огірку і все розказував їм про далекий край, про Чорне море, про лиман. Діти слухали неначе якусь дивну казку та все розпитували діда про морську чудну та страшну рибу та про море. Мала дитина заснула на його руках.

А в пасіці гули в уликах бджоли густим глухим гуком, неначе вони були закопані десь під землею. В вічках подекуди ліниво лазило кілька бджіл. Дві-три бджоли сновигали ліниво понад хрестом, та й ті незабаром ніби падали в вічка. В пасіці пахло медом, пахло молодою травою та польовими квітками. Серед пасіки десь взялася кавуняча огудина, сплелась з бадилиною, березкою та з широким листом огірків і побігла до одного вулика довгою зеленою стежкою. Між уликами зеленіла трава, синіли сині дзвоники, показуючи свої ясні осередочки; під тином червоніла, ніби кров'яні краплі, червона смілка, ріс жовтий кущик дроку. Косе проміння промкнулось під яблунями та важкими дубами й ніби запалило зелену траву, улики, зелене листя на грушах, ще й облило сивого діда червонястим світом.

Вже сонце зайшло, вже ніби дрімота розлилась над густими садками, над густим лісом, а дід усе розказував, а діти все слухали, а бджоли гули, неначе гула гучними струнами кобза, приграваючи до чудової казки-пісні пасічника Миколи Джері.

1876 року, 1 генваря
Лаврін
”Писати треба так, як люди говорять”
170 років тому народився автор ”Кайдашевої сім’ї”
Цитата
...Попросився на інше місце служби. Його не пускали, та Іван Левицький через скандал — єдиний у своїй службовій кар’єрі — все-таки наполіг і переїхав до Кишинева. Там і служив до пенсії. В атестаті значилося, що вийшов у відставку статським радником, мав ордени Св. Анни ІІ та ІІІ ступеня, Св. Станіслава ІІ ступеня, ”в походах и сражениях против неприятеля не был, в штрафах, под следствием и судом не был, в отпуске и отставке не был”. Цей скромний чоловік у 1880-х був єдиним з визначних письменників у межах Російської імперії, хто нагадував про те, що українська література ще існує.
[...]
Казали, що в нього бабський характер — недарма ж йому так добре вдалося описати Кайдашиху, бабу Параску та бабу Палажку. У селах над Россю й досі хваляться тим, що прототипи для своїх знаменитих бабів Нечуй знаходив саме тут, і кожне село хвалиться саме своєю першістю. Він вірив, що ”в кожній людині, одколи світ животіє, сидить трохи чорта, трохи й Бога, або в декого й багато Бога, і отой Бог вижене колись чорта та й прожене його на очерета та болота”.
[...]
Маючи м’яку вдачу, Іван Нечуй-Левицький показував дивовижну твердість та категоричність, коли йшлося про святі для нього речі. У цьому вдався в батька-священика. Ще в Кишиневі написав працю ”Про непотрібність великоруської літератури для України та Слов’янщини”. Ішлося не про те, що ця література ”гірша” за нашу — цінував Лєскова, Толстого, Островського, особливо Щедріна. Але вважав: російська література потрібна для Росії, а нам потрібна своя. Гріх нашої інтелігенції, на думку Нечуя, саме в тім, що вона виховалася на російській літературі, яка підмінила власну.

Так само категоричним був щодо правопису: ”Писати треба так, як люди говорять!”. Тому не терпів літеру ”ї”, писав не ”їх”, а ”йих” і т. ін. У заповітах вимагав, щоб так його друкували ”на віки вічні”. Правописні нововведення вважав ”галицькою змовою”. Нагадував інквізитора, готового спалити й власні книжки, якщо там буде єресь: ”Хай краще згорять, ніж з отаким правописом!”.

Живу мову він знав. Помічав русизми, полонізми й будь-які іншомовні впливи й уникав їх. До речі, вираз ”старанно уникав” вважав польським: ”Я сказав би: падковито одмикував — це чисто народний київський вираз”. Казав не ”негативне”, а ”відкидне”, не ”позитивне”, а ”покладне”. (Джерело)
Танка
Сьогодні, 25 листопада, згадаймо Івана Нечуя-Левицького та його безсмертні твори.

Цитата

"...се переважно буденна мова українського простолюддя, проста, без сліду афектації, але проте багата, колоритна і повна тої природної грації, якою вона визначається вустах людей з багатим життєвим змістом. З огляду на високоартистичне змалювання селянського життя і добру композицію повість належить до найкращих оздоб українського письменства."
Іван Франко про повість "Кайдашева сім’я".
Лаврін
Google випустив за мотивами повісті "Кайдашева сім'я" святковий дудл до 175-ї річниці з дня народження І. С. Нечуя-Левицького!
Натисніть для перегляду прикріпленого файлу

http://stebliv.ho.ua/museum.html


Це текстова версія — лише основний контент. Для перегляду повної версії цієї сторінки, будь ласка, натисніть сюди.
Русская версия Invision Power Board © 2001-2019 Invision Power Services, Inc.