Форум СЛОВНИК.НЕТ

Привіт, гостю ( Вхід | Реєстрація )

 
Відповісти в цю темуВідкрити нову тему
> є/—
Selyd
повідомлення 25.4.2012, 10:07
Повідомлення #1


Тлумач талановитий
******

Група: Користувачі
Повідомлень: 652
Реєстрація: 18.5.2010
Користувач №: 4 182
Подякували: 1255



Репутація:   2  


На міжнародному мовному форумі
http://forum.wordreference.com/forumdisplay.php?f=44
питають щодо різниці між, наприклад, виразами
Київ є столицею України і Київ — столиця України.
Вони тотожні, чи при перекладі слід передавати якийсь нюанс?


Подякували:
Користувач в офлайніКартка користувачаВідправити особисте повідомлення
Повернутися на початок сторінки
+Відповісти з цитуванням даного повідомлення
Основознавець
повідомлення 25.4.2012, 17:08
Повідомлення #2


Юний плюрилінгвіст
*******

Група: Користувачі
Повідомлень: 961
Реєстрація: 1.8.2008
З: Львів.
Користувач №: 1 913
Подякували: 615



Репутація:   8  


Правопис же:
Цитата

Тире ставиться:

1. Між підметом і присудком, коли останній виражений іменником або кількісним числівником у називному відмінку, а дієслова-зв’язки немає. При цьому присудок буває як непоширеним, так і поширеним:

Бук — дерево.

Три та сім — десять.

Київ — столиця України.

Мистецтво — найкращий педагог (Гончар).

Пісня і праця — великі дві сили,
Їм я бажаю до скону служить (Франко).

І один у полі — воїн (Дольд-Михайлик).

Примітка. Перед заперечним присудком, вираженим іменником у називному відмінку з заперечною часткою не, тире звичайно не ставлять:

Серце не камінь.

Зауважте дієслова-зв'язки — це запитуване є.


--------------------
Кою помилки, щоб залишились сліди.


Подякували:
Користувач в офлайніКартка користувачаВідправити особисте повідомлення
Повернутися на початок сторінки
+Відповісти з цитуванням даного повідомлення
Дмитро
повідомлення 25.4.2012, 22:16
Повідомлення #3


Мандрівець країною слів
********

Група: Модератори
Повідомлень: 1 402
Реєстрація: 18.8.2009
Користувач №: 3 402
Подякували: 5461



Репутація:   28  


Цитата(Selyd @ 25.4.2012, 11:07) *

Вони тотожні, чи при перекладі слід передавати якийсь нюанс?

Як на мене, то між наведеними реченнями ніякої значеннєвої різниці немає. Різняться ці речення лише стилістично. Варіант із наявним дієсловом-зв'язкою притаманний книжній мові, а варіант із пропущеним — народній. Але це стосується тільки до наведених речень.
Борис Антоненко-Давидович у своїй книжці "Як ми говоримо?" пише:
Цитата
Дієслово бути має в усіх особах однини й множини форму є: «Зазнаю чужої сторони, яка вона є» (Марко Вовчок); «Ви є у нас від самого царя настановлені» (Г. Квітка-Основ’яненко). Іноді для першої й третьої особи однини вживають форми єсть: «Я єсть народ, якого Правди сила ніким звойована ще не була» (П. Тичина); «Коли в чоловіка хліба єсть достаток, то в нього в дому всякий буває статок» (М. Номис). У сучасній українській літературній мові звичайно випускають форми є, єсть у складеному присудку: я — учень V класу, ти мені — родич, він тобі — товариш, — залишаючи їх тільки тоді, коли треба надати фразі врочистого тону: «Я єсть народ».
Форми для другої особи однини єси й третьої особи множини суть — архаїчні. Форма суть трапляється в південно-західних діалектах. В українській класичній літературі цих форм уживали тоді, коли було треба надати фразі врочистості або іронії: «Як справді кохаєш, як вірний єси, мені серце неньки живе принеси» (М. Вороний).

Що ж до речення «Зазнаю чужої сторони, яка вона є», то без є, гадаю, воно відразу втратить український колорит. Речення такого кшталту без є майже не вживаються. Ось що пише Олена Курило в своїх "Увагах" (правопис збережено):
Цитата
У народній мові дієслово є, єсть може не тільки самостійного бути значіння, а й помічного, коли воно входить у склад зложеного присудка (предиката). Переважно це буває у фразах питайних або в тих підрядних реченнях, які з головними реченнями в'яжуться злучними словами що, де, коли, куди, який, чий та ін., тобто словами, що ними починаються відповідні питайні фрази: — Здорові були, свині! А чиї ви єсть? Рудч. І, 5. Що ти є? Шух. 2. Та чиє ти єсть? Март. 191. Вовк вже знав, де той пташок є Яв. 49. Тільки ніде не цілуйся з меншою сестрою, де вона є, бо забудеш мене Рудч. II, 123. Там бо ляцький дух дізнав, що то єсть руський дух, та й почав його бороти Кул. VI, 29. Не признавався, що то він є тато Яв. 179. Там в аптеці знають, до чого воно є належне ib. 256. Ні, я тебе не пущу, бо я не знаю, що ти таке є, у болоті найшовши Гн. 55. Їхали запорожці до цариці на показ, які вони є Март. 225. Зазнаю чужої сторони, яка вона є MB. І, 8. Я ні справника і нікого з судящих, що то є, і в вічі не бачив, і які вони є на твар Кв. 294. Усі начальники знали, що він є бравий улан Кв. Коли в чоловіка хліба єсть достаток, то в нього в дому всякий буває статок Ном. Також: — Ви є у нас від самого царя постановлені Кв. Мужича правда єсть колюча Котл.45
За помічне дієслово є, єсть в українській мові Потебня каже: »Третя особа однини єсть, є при дієприкметниках на - раз-у-раз опускається, дарма, що вона при йменнях частіше трапляється, як у великоруських говірках і в літературній мові«. Зап. II, 248. Заховати є, єсть у значінні помічного дієслова в зложеному присудку тоді заходить потреба, коли піднести треба присудкову (а не атрибутивну) функцію прикметника чи дієприкметника. Російська мова не має в цьому потреби, в ній бо закінченням відрізняють присудкову функцію від атрибутивної.
Часто вживана в сучасній мові у перекладах форма суть є форма діялектична, західня: — Суть у вас волойки у три радойки Голов. II, 4.4в Суть в мене діти Чуб. V, 856. — На Наддніпрянщині форма теперішности є, єсть замінила собою всі особові форми від бути.

Про те, як виникла форма є, можна дізнатися з книжки Євгенії Чак "Чи правильно ми говоримо?":
Цитата
Як виникла форма є? Дієслово бути в давній мові у теперішньому часі відмінювалося так: я єсмь, ти еcи, він єсть, ми єсмь, ви єсте, вони суть. З розвитком мови ці форми почали сприймати як застарілі. Замість окремої форми для кожної особи, для всіх осіб почали вживати дієслово є, яке було фонетичним компонентом більшості колишніх особових форм (крім форми 3-ї особи множини — суть). Так воно вживається і в сучасній мові. Та за певних умов, зокрема, коли треба підкреслити урочистість, значимість того, про що говориться, чи для стилізації під давньоруську або під давньоукраїнську мову, в художній літературі використовуються давні особові форми дієслова бути (єси, єсть, єсте). Наприклад: «Що ти за сила єси — питали». (П. Тичина.) «Ви — месники тепер за них, ви месники єсте». (М. Бажан.)
Давня форма 3-ї особи однини єсть може в сучасній мові вживатися з будь-якою особою (я єсть, ти єсть, він єсть), наприклад: «Я єсть народ, якого Правди сила ніким звойована ще не була». (П. Тичина.)
У всіх розглянутих прикладах слово єсть виступає в ролі дієслівної зв'язки — допоміжного дієслова, що є частиною складеного присудка. У звичайній, стилістично нейтральній мові зв'язка, виражена дієсловом бути в теперішньому часі, здебільшого пропускається (наприклад, кажуть: я вчителька, а не «я є вчителька», вона розумна, а не «вона є розумна»), проте в науковому стилі зв'язка є зберігається.
Форма є вживається в усіх стилях мови, а єсть — в емоційно забарвлених текстах, в урочистій мові, найчастіше — в поезії.

Ось що пише у своїй праці "Науковий стиль сучасної української мови" Алла Коваль :
Цитата
Іменний складений присудок є значно ширше представленим засобом вираження предикативності у двочленному реченні, ніж дієслівний складений присудок. У ролі дієслова-зв'язки тут (у наукових текстах) найчастіше виступає дієслово бути. Особливістю іменного складеного присудка української літературної мови є можливість вживання призв'язкового члена без дієслова-зв'язки бути, якщо речення відтворює дійсний факт у теперішньому часі (дієслово-зв'язка бути у цих випадках має значення теперішнього часу дійсного способу, незалежно від того, чи вона наявна, чи відсутня в тексті).
Думка про те, що конструкції з дієсловом-зв'язкою завжди належали і зараз належать до сфери книжної мови, висловлювалась уже неодноразово. Так, Л. А. Булаховський кваліфікував дієслово-зв'язку єсть-суть як церковнослов'янізм. Висловлювались також твердження, що дієслово-зв'язка у теперішньому часі — це семантико-стилістичний засіб книжної мови уже з кінця XVII — початку XVIII століття. Питання про роль дієслова-зв'язки у теперішньому часі в різних стилях сучасної російської та української мов не знайшло ще однозначного розв'язання.
Наявність дієслова-зв'язки у теперішньому часі обов'язкова для тих речень наукового тексту, які мають «класичну» структуру: прямий порядок слів, лексичну повноту вираження підмета (типовим є його абстрактне або узагальнююче значення; часто в ролі підмета виступає віддієслівний іменник); вираження призв'язкового члена іменником з абстрактним або узагальнюючим значенням. Наприклад: «Математика з точки зору аксіоматичної концепції є ієрархією математичних структур». Присудки з призв'язковим членом у називному й орудному відмінку є синонімічними у конструкціях цього типу.

Хоч мені, правду кажучи, більше до вподоби конструкції саме з називним відмінком. Як на мене, речення «Київ є столиця України» і «Державний кордон України є лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України - суші, вод, надр, повітряного простору» звучать природніше.


--------------------
Неук має велику перевагу перед освіченою людиною: він завжди задоволений собою (Наполеон).


Користувач в офлайніКартка користувачаВідправити особисте повідомлення
Повернутися на початок сторінки
+Відповісти з цитуванням даного повідомлення

Відповісти в цю темуВідкрити нову тему
1 люд. читає цю тему (гостей: 1, прихованих користувачів: 0)
Користувачів: 0

 



Текстова версія Зараз: 3.3.2021, 20:47