Форум СЛОВНИК.НЕТ

Привіт, гостю ( Вхід | Реєстрація )

 
Відповісти в цю темуВідкрити нову тему
> Вийшла книга Євгена Дударя "Чума в Україні", Дудар Євген сатира гумор політична сатира
Smih
повідомлення 17.1.2010, 19:29
Повідомлення #1


Новоприбулий
*

Група: Користувачі
Повідомлень: 5
Реєстрація: 9.9.2007
Користувач №: 585
Подякували: 2



Репутація:   0  


Дудар Євген сатира гумор політична сатира

Вийшла книга Євгена Дударя "Чума в Україні"

До майбутніх виборів президента в новому 2010р. вийшла в світ друга книга Євгена Дударя "Чума в Україні. П’ята колона. Троянські кобили. Інша повзучая рать...". До неї увійшли твори, написані в останні роки – роки просякнуті хаосом в політичному та культурному житті.
Книга наче продовжує «Профілактику совісті та розуму» зібрання творів в двох томах.

З питань придбання звертайтеся:
tel: (095) 692-96-94
(096) 258-46-48

email: smihologiya@ukr.net
smihologiya@bigmir.net

Ціна на книги (за 1примірник в залежності від кількості):
1-2 книги 23 грн
3-5 книг 20 грн
6-20 книг 18 грн

Окремі уривки з книги:

«…Це ж який інший народ зміг би, тікаючи з палаючої тюрми, винести на своїй покатованій спині тих, хто його в цю тюрму заганяв, тих, хто його у цій тюрмі неволив, тих хто його у цій тюрмі катував? Лише ми, українці, здатні на таку суперфілантропію.
І ми не лише винесли. Ми занесли усіх цих шубравців до своєї хати, впустили їх у найкращі світлиці, виділили їм найкращі місця. Годуємо, поїмо, розважаємо, пошановуємо їхні «подвиги», глаголимо з ними лише на «общепонятном», бо, не дай, Боже, не так «поймут»…»

«…Хамові ніколи не подобається, коли в людині людська гідність прокидається. Хам любить хребет зігнутий. По ньому легше вилізти на голову. А випрямлений хребет він вже називає «националистическим», «антисемитским», «антирусским» і ще казна яким «анти»... Лише не антихамським... І вже спрацьовує хамська логіка. Не ти герой, мій побратиме, що піднявся з рабських колін. А він, хам, який знову хоче тебе на коліна поставити...»

«…В Україні за останні роки з’явилися дві одиниці виміру журналістської порядності: найбільша одиниця виміру журналістської порядності – один ГОНГАДЗЕ. І найдрібніша одиниця виміру журналістської порядності – один піховшек…»

«…Ще інші – при розбудові держави намагаються прибудувати щось собі, своїм дітям, онукам. Ті тяжіють до криміналітету. А ще інші – голий криміналітет в облатці борця-розбудовника. Облатка «працює» на державу і народ, нутро – проти держави і народу…»

«…Коли чую, що ціни на м’ясо за «помаранчевих» збільшилися, а за партії регіонів «стабілізувалися», – одразу ж хочеться побачити пичку отого підбріхувача. Спитати: де він купує м’ясо?!. І... послати його... Бо пенсії, яку «Янукович збільшив майже на тридцять відсотків», вистачає якраз на одне свиняче вухо. І то не першої свіжості... Сунути б отому словоблуду те вухо у його брехливого рота. Нехай пожував би. Чи захоче він після цього такого стабілізаційного лідерства?..»

«…Вітя Царапкін каже, що вождів треба вирощувати, як капусту. Аби мали великі голови. І не пусті... Погляньмо ж на наше політичне поле: скільки тут чортополоху. Ті, що сімдесят років впроваджували «найгуманніший у світі» практикум – «высшая мера социальной защиты – расстрел», сьогодні рядяться у тогу захисників народу. Гляньте на їхнього вождика: губи, як припічки. Як каже Вітя Царапкін: «Розшльопав у боях за «свєтлоє будущеє»... І далі їздить Україною та «шльопає»... іншим…»

«…У Верховній Раді щоденний вереск. Це в них називається «поділитися думками з приводу ситуації». Створили «ситуацію», аби було про що «ділитися думками». Те «діління», лише за звучання в ефірі, щогодини з’їдає чотири тисячі зелених. З народної кишені.. І чіпляє народові на вуха «многопудьє» отруйної «локшини»…»

«…Тому я з гордістю заявляю, що я – «нашист». Бо я за нашу Україну. Не промосковську, не проамериканську, – за н а ш у – проукраїнську. З усіма добрими людьми, які на моїй землі живуть…»

«…Щоб перегородити дорогу «нашизму», «вашисти» кинули «бульдозера» – Великого Дона. Мовляв, давай, газуй. Щоб забаламутити народ, пограємо на твоїх «досягненнях», на «російському векторі», мовляв, «у Європу – тільки через Російську ж-пу»…»

«…Лише справжня людина здатна поцінувати не лише своє, а й чуже. «Українці та французи належать до двох давніх європейських націй, що мають міцне коріння на власній землі, пишаються своєю історією і плекають самобутню культуру.» – це француз Жак Ширак…»

«…Сенсація. Кандидат у Президенти від влади В.Янукович оголосив себе опозиціонером до... влади. Так і сказав: «Я – не кандидат от власти. Этой подлой, позорной, трусливой и предательской…» Отак. Два рази був від влади. Третій – не від влади. А щодо її «подлости» і «предательства», то кандидатові, як найвищому чиновникові цієї влади, звісно, видніше. Він собі ціну знає…»

«…Голосуй за Януковича і будеш мати подвійного Кучму... Його ж намітили, як «...гідного продовжувача курсу чинного Президента...». Колись нав’язували «Думу про двох соколів»: «Перший сокіл – Лєнін, другий сокіл – Сталін». Так ото перший другому говорить:
Соколе, мій любий, мені вже не жити,
Тобі доручаю справу завершити...»

«…А насамкінець до нас включилося «Українське радіо». Передавало, як висловився Вітя Царапкін, «високе» засідання «русскоязичного політичного балагану». Спочатку ми подумали, що це вклинилося засідання Російської Думи. Тоді зрозуміли, що це пленарне засідання Верховної Ради України. Тоді Ізя Чачкес сказав: «Не розумію, який народ представляє оця політична абракадабра?.. А, може, в Україні вже лише хутір «Мозамбік» зостався українським?..»

І трішки сміху з книги Євгена Дударя «Профілактика розуму», 2003р.


ПСИХОЛОГІЧНА ОБРОБКА

У житті не завжди так, як ти хочеш. Прямо. Обов'язково щось навпоперек.
Я захотів женитися. З Олею. І Оля захотіла. Зі мною. А її маман рогом вперлася:
- Тільки через мій труп!
Я делікатно натякнув. Мовляв, не забувайте, що я десантник. Спецназу. І те, що ви стосовно трупика, - моє ремесло...
Полагіднішала: -Сину. - каже, як до рідного. - Я проти тебе нічого не маю...
Я ще лагідніше:
- Я, можна сказати, маман, проти вас також... Пашо до весілля.
Думаю. Виграний бій - ще не виграна війна. Треба забезпечувати тили. Тим більше що в Олиному селі - повно моїх супротивників. Від деяких Олиних родичів до екс-кандидатів у наречені.
Весілля має бути показовим. Не лише врочистим актом єднання наших сердець. А й актом психологічної обробки мізків моїх «вірогідних супротивників».
- Чим і коли ти приїдеш? - спитала категорично майбутня теща. - Ти ж не бізнесмен, авто не маєш.
- Бережіть серце. - заспокоюю лагідно. - Я - супермен. І буду у точно визначену годину...
В селі діє мій шпигун Федя. Озброєний мобільним телефоном. Доповідає:
- На «об'єкті» страшенна заворуха. І хвилювання. Гості зібралися. Наречена готова до шлюбу, а тебе нема.
- Нехай ще трохи похвилюються... Дорожчий буду... За двадцять хвилин до визначеного часу літак набрав висоту. Я з дружбами Іваном та Павлом - у святкових костюмах, при краватках і з парашутами. Обличчя врочисті і зосереджені, як перед найвідповідальнішим боєм. Над селом літак зробив коло.
- Гостей бачите? - питаю дружбів. - Сіножать біля хати бачите? Бугая на сіножаті бачите? Отуди й стрибаємо... Пішли!..
На подвір'ї зчинилося таке... Федя інформує: «Хлопці!
Тріумф! Теша сяє, як сонце, суперники потемніли, як ніч...»
Коли ноги наші торкнулися сіножаті, всі гості вже були тут.
Радісний крик дітвори, щасливий вереск дівчат, захоплення,
викрики «молодці», «браво»... Підождіть, думаю, це лише початок. Підбігаю до бугайця. Одним ударом кладу його на лопатки. Ребром долоні розсікаю цеглину, якою прибивали припона. «Маси» тільки ахнули. Тесть вигукнув:
- А най його ясний шляк трафить! Ото сила! Цегла -
ще австрійська... Я трактором п'ять разів по ній їздив і не роздушив...
Іван витягнув товстий шворінь, яким був прип'ятий бугай. Зігнув його, як соломинку, і відкинув убік. Павло вхопив бугайця за ноги. Відволік убік і поставив на ноги.
Ми дали показовий бій. Рукопашний. Іван з Павлом на мене нападали. Я відбивався. Були карколомні стрибки, удари ногами.
Теща знепритомніла. Чи то від страху за мене, чи від щастя. Мої імовірні суперники тишком-нишком залишали весілля. Забувши, що не відпили і не від'їли тих подарунків, які принесли...
Весілля проходило дуже спокійно. І лагідно. Тости проголошували, в основному, за мене і моїх дружбів. Музиканти заявили, що вони будуть грати безкоштовно. Ніби в рамках гуманітарної допомоги нашим молодим збройним силам. Місцевий бізнесмен Вася пожертвував десять доларів. «На масний парашут». І закликав гостей унаслідувати його приклад. Всі пили в міру, в міру їли і в міру співали. Говорили одне до одного майже пошепки. Навіть завсідник усіх сільських трапез алкоголік Боня категорично відмовився пити... А попросив пляшку з собою...
Кажуть, такого урівноваженого весілля в селі ще ніхто ніколи не бачив...
Тепер у мене медовий тиждень. Теща щоранку подає у ліжко каву. А тесть вечорами, перед сном, розповідає, як він
брав рейстаг...
У моїх дружбів Павла та Івана - шалене кохання. З Олиними подругами.
Отже, назріває черговий десант...



Подякували:
Користувач в офлайніКартка користувачаВідправити особисте повідомлення
Повернутися на початок сторінки
+Відповісти з цитуванням даного повідомлення

Відповісти в цю темуВідкрити нову тему
1 люд. читає цю тему (гостей: 1, прихованих користувачів: 0)
Користувачів: 0

 



Текстова версія Зараз: 22.7.2018, 6:54